Мій психотип ))) тест

Результат теста «На кого из героев „Футурамы“ ты похож»: Проф. Лила Гермес Бендер Зойдберг Фрай Эми Киф Зепп -1 5 4 12 3 1 4 -2 5 Если Вы желаете узнать больше о своем характере и о характере героев «Футурамы», то прочитайте статью «Псих-о-рама». Пройти тест.

Замість 1 грн. – 100!!!

Ви можете зробити чудовий подарунок на День народження батькові чи, скажімо, на День матері своїй мамі – знайти вдома схованку з грошима і винести звідти кільки тисяч доларів. І ніхто не зможе вас ні покарати, ні повернути гроші, оскільки ви «рятували сім’ю від глобального лиха»...
Так званий «циганський гіпноз» - один з найдавніших прийомів психологічного впливу на людину, за однією з версій народився та використовувався в індійській практиці. Цигани свого часу засвоїли цю практику та передають її сьогодні з покоління в покоління. Навіть якщо ви знаєте, що різні типи зомбування/кодування ніяким чином на вас не впливають – не розслабляйтеся, від циганського гіпнозу без знання правил захисту не вберігся ще ніхто! Тому варто випередити неприємний досвід знаннями.
Чи траплялося з вами таке? Ви щасливі...
...З метро з похмурим обличчям виходить дівчина – її сьогодні кинув хлопець. Вона – потенційна жертва ворожки-гіпнотизерки. Справді, до неї чіпляється циганка і обіцяє повернути коханого. За це дівчина повинна принести золото з батьківського дому. Під впливом гіпнозу дівчина робить наказане, але хлопець до неї так і не повертається...
...До квартири бабусі стукає в двері циганка і просить попити води. Бабуся іде на кухню по воду, циганка – за нею. За той час циганка встигає поскаржитися на життя та попросити трохи грошей. В залог обіцяє залишити золото та за кілька тижнів повернутися за ним. Бабуся під дією гіпнозу зичить у сусіда гроші та віддає їх циганці. Через кілька днів, коли сусід їй нагадує про позичені гроші, вона взагалі не може пригадати цієї події...
...Приїжджає жінка до чужого міста. На вокзалі до неї підбігає циганка, хапає за руку та каже, що погадає. Жінка, не слухаючи її, кричить, що не вірить їй та грошей не має – хай відчепиться. Натомість та витягає дзеркало та каже: «Поклади на нього 1 гривню. Не бійся, не заберу – у своїй же руці тримаєш». 1 гривні не було. Було 100! Жінка так і подумала: «у своїй же руці тримаю». Через кілька секунд не видно ні дзеркальця, ні 100 грн, ні циганки. Жінка не розуміє, що трапилося, а за кілька хвилин починає думати, що загубила 100 грн...
Як вони це роблять?
На вудочку кмітливих шахрайок найчастіше потрапляють дівчата, молоді жінки та підлітки. Зазвичай їхній рефлекс самозбереження руйнується у таких випадках і прокидається зайва довіра.
Не рідко використовується метод трьох «так», коли людину ставлять в контекст, якому вона не може психологічно протистояти. Якщо на перші два питання, поставлені в формі атаки, ви відповідаєте «так», то, логічно, на останнє теж передбачена стверджувальна відповідь.
Звертаючись до своєї жертви, гіпнотизер ловить її за праву руку, тому 80% уваги переключається саме на руку. Це відомий відволікаючий маневр.
Один із секретів успіху циганки – в неперервному говорінні. Постійний потік слів нервує та не дозволяє зосередити увагу на небезпеці. Зазвичай циганки використовують непрямий порядок слів у реченні, що додає мозку додаткових зусиль  та спокійну, але незвичну інтонацію.
Зазвичай цигани ходять у кольоровому одязі. Так зване «миготіння» великої кількості кольору перед очима застосовується, щоб «виключити» у жертви зір.
Для того, щоб «відключити» у жертви орган слуху – цигани стають навколо людини та починають голосно та багато говорити. Слова, що лунають з усіх боків можуть слугувати «кодом», після повторення якого через деякий час людина може знову потрапляти у гіпноз та виконувати накази.
Хапання за руки, іноді за ноги, дотик до спини чи голови «відключають» орган дотику.
Таким чином жертва відключається від зовнішнього світу та чує лише гіпнотизера...
Як захиститися від шахраїв?
Не розмовляйте з підозрілими незнайомими.
Носіть з собою плеєр та чорні окуляри, щоб у випадку атаки ввімкнути музику на повну гучнісь чи одягнути окуляри – для циганки найважливішим є зоровий контакт.
Якщо не маєте плеєра – почніть говорити більше за циган та голосніше  - це зіб’є їх з пантелику. А ще краще – самі почніть пророкувати їм біду, а раптом повірять і злякаються? 
Не допускайте дотиків. Виривайте руку, якщо шарлатан її схопив.
Не сприймайте пророцтва всерйоз. Справжні пророки не шмигають вулицями.
Не бійтеся болю. Якщо ви бачите, що втрачаєте над собою контроль – ущипніться. Отямтесь, щоб покликати на допомогу чи втекти!
І не бійтеся циганського прокляття – таку міру кари зиганка ніколи не застосує до звичайного перехожого... якщо, звісно ви не подали їй серйозного приводу для помсти...

А у вас ще немає привида? Тоді ми ведемо його до вас!

Чи дійсно фото та відео можуть відображати «захоплених» плівкою духів та привидів, яких часто не помітити неозброєним оком? На це запитання немає однозначної відповіді ані з наукової, ані з будь-якої іншої точки зору. Часто такі фото – це навмисна фальш, часто – наша неакуратність та неуважність: погано проявлена плівка, ремінь від камери потрапив у кадр, затулили пальцем об’єктив, сміття на об’єктиві, дим та пил у повітрі, фотограф курить в процесі зйомки, заломлені та розсіяні промені світла та ін. Але іноді жодна експертиза не може заперечити або пояснити отриманого на фото ефекту. Хотілось би вірити, що зображені дійсні енергетичні кільця та спіралі, навіть найбільш чіткі чи розмиті привиди та образи.

Значна частина могилянців сьогодні обговорює появу у бібліотеці Тетяни та Омеляна Антоновичів привида, який лякає охоронців, приголомшує інших працівників Академії та, поки-що, інтригує та зацікавлює самих спудеїв. За словами охоронців, привид з’являється ввечері одразу після того, як закривають вхід до бібліотеки, ходить коридорами та навіть переставляє місцями книжки на полицях, а коли проходить крізь датчики, які стоять при вході – вони реагують, видаючи звуковий сигнал. Поки не спостерігалося випадків нападу на людей J, але зафіксовано відео, де можна чітко виділити білий обрис особи, що ІДЕ по коридору (див. тут: http://smotri.com/video/view/?id=u3751173457)

Насправді, існує дуже багато розповідей про університетські та гуртожитські привиди в усьому світі.

В деяких гуртожитках Москви люди настільки звикли до існування привидів та різного роду проявів полтергейста, що при довгочасній відсутності аномальних явищ почуваються некомфортно.

Цікавий випадок спостерігали біля одного студентського гуртожитка. Біля недобудованої восьмиповерхової будівлі зібрався цілий натовп людей, серед яких були і міліціонери. Через кілька хвилин звідкись вилетіла цеглина і впала прямо перед бампером авто, за нею почався справжній цеглинний дощ. Коли цеглепад закінчився, міліціонери вирішили оглянути будівлю. Знову почало падати каміння, почулися крики: «Каміння летить з четвертого повергу!», «Ні, з сьомого!», «Вже з п’ятого!». Поверхи мінялися надзвичайно швидко. Коли міліціонер проходив повз шостий поверх, він почув звук пересування цеглин, а за ним голоси: «З шостого поверху!». На його подив, як він з пістолетом вибіг на балкон – там нікого не було, натомість цеглини вже летіли з сьомого та восьмого поверхів. Наступного дня працівники одного з каналів зуміли зняти на камеру дещо, що нагадувало білу хмарку.

Після спілкування зі студентами, вияснилося, що багато хто бачив голу жінку, що з’являлася біля гутожитка (гуртожиток був поряд із загадковою будівлею) та час від часу заглядала у вікна. Дехто бачив привида в самому гуртожитку. Також, вдалося дізнатися, що приблизно за чотири роки до даних подій на тому будівництві відбулася трагедія – було згвалтовано та вбито молоду жінку. До речі, бомжі, які часто ночували на будівництві, теж бачили привид. Дивно, що поки-що жодна з сотень цеглин ще ні в кого не потрапила. Мабуть, потерпілий і виявиться вбивцею!

Також привиди не дають спокою студентам прославленого храму вченості та просвітництва – Оксвордському університету, який має свої зачаровані кімнати, в яких меблі рухаються самі по собі, а книги літають по повітрю. І ніякі наукові премудрості не можуть допомогти студентам позбутися надокучливого полтергейста.

В головному індійському університеті в Делі через аномальні явища кілька років тому навіть довелося перервати заняття. Мирне життя студентів та викладачів порушив привид. Загадкова примара бродила університетським містечком, аудиторіями, стукала в двері аудиторій, кімнат гуртожитка і навіть здогадувалася штовхати студентів на сходах. Найдивніше те, що привид мав запах. Кожного разу він залишав після себе аромат чоловічого дезодоранту. Запах моментально поширювався приміщеннями, куди заглядав привид, і потім довгий час не вивітрювався. Запах дезодоранта виявився знайомим багатьом – таким користувався їх однокурсник, що раптово помер під час лекції. Юнак страждав рідкими серцевим захворюванням, і, тим не менше, зловживав курінням. На загальному зібранні студенти вирішили відпривитися до церкви та молитися за упокій душі свого однокурсника. Через деякий час дух нарешті заспокоївся і перестав надокучати студентам.

Нажаль, наука не може пояснити поки-що в повній мірі всі ці примарні явища. Вважається, що спостерігаються реальні об’єкти, природа яких невідома науці, або це образи реальних людей, тварин, предметів, що перебувають в паралельній реальності, в минулому чи майбутньому.

Схоже не те, як кожен предмет впитує емоції свого володаря, так і вдома можуть втримуватися спогади. Є гіпотеза, що в екстремальних ситуаціях особа видає телепатичний сигнал, що зберігаєтсья в незмінному вигляді в ноосфері. Цей сигнал за допомогою електромагітних хвиль сприймається очевидцем як образ. Будинок може впитувати думки, дії та емоції своїх попередніх мешканців, які він подає у вигляді привидів людям, які легко піддаютсья психічному впливу.

Одне варто пам’ятати: за народними уявленнями, будь-який контакт з потойбічним світом може мати дурні наслідки, і його слід по можливості уникати.

Гіпноз - обман, чи наука???

Техніка гіпнозу відома людям з давніх давен, відколи відома техніка медитації та занурення у транс. Спочатку гіпнотезери називалися магнетезерами і взагалі вважалося, що магніти здатні вилікувати людину від будь-якої хвороби та ввести у транс. Перші спроби «онаучити» гіпноз робилися у середньовіччі. І сьогодні, мабуть, мало хто повірить, що саме науково-технічна революція підняла інтерес до гіпнозу як науки та ввела цей метод впливу над людиною в галузь медицини. «Уява може витіснити біль» - говорить Лінда Томсон, доктор наук, спеціаліст-практик та гіпнотерапевт клініки в Беллоу Фоллз, Вермонт. Отже, якщо біль не приносить користі, то зменшення болі може мати благополучну дію.
Гіпноз – це енергія думки. Це – «чиста» енергія думки, але з цією енергією може працювати лише підсвідомість. Я би поділила гіпноз на три види і назвала би їх так: мінімальний, нормальний та глобальний. Мінімальний – це той, що впливає на нас через телебачення, естраду, політику, радіо. Нормальний – той, що використовується в медицині з метою лікування та занурення в транс з метою заспокоєння. А глобальним гіпнозом хочеться назвати той світ, в якому ми живемо, оскільки він деформований для нашої уяви – ми ніколи не будемо знати насправді, що відбувається, ми самі не зможемо зрозуміти багато речей, тому нам «допомагають».
Хоча навіть сьогодні одні називають гіпноз наукою, інші – шарлатанством, треті – даром чути «голос віків» та відкривати у собі нові сили та можливості, четверті вбачають у ньому позитивну розвагу. Часто говорять про те, що особа, що бере участь у гіпнотичному сеансі, вступає в зв’язок з дияволом. Насправді, серед спеціалістів, хто вивчає даний феномен, поширеними є кілька думок, які можна точно назвати:
1) гіпноз – це частина науки;
2) гіпноз представляє з собою контакт з потойбічними силами.
Єдина думка, що й справді сьогодні об’єднує науковців говорить про те, що гіпноз є реальною силою з дійсними безмежними можливостями, яка підкорює собі волю людини.

!!!Гімн Академії!!!

Викладаю свій варіант гімну (наголос на букву і :):):)) Академії... то у нас конкурс був... поки результату не знаю... просто викладаю заздалегідь, шоб ніхто випадково не підписався під ним своїм іменем :):):) оцініть... )))

Гімн Академії

В майбутнє йдем з тобою, Alma Mater –

Могутність духу нас веде твоя.

У серці вічно будемо плекати

Твоє, о Академіє, ім’я!

Приспів:

І щоб тебе у світі прославляти,

На собі несемо Вітчизни хрест.

Наш ангел-охоронець – Alma Mater!

Девіз наш: Scientia potestas est!

Зростемо в дусі мудрості й свободи,

Щоб велич й святість твою зберегти.

Здолаємо знаннями перешкоди!

Нам гідністю і честю будеш ти!

Приспів.

У наші руки з рук Петра Могили

Крізь плинність часу й пам’ять поколінь

Ти нам передала науки силу.

Прийми ж від нас подяку і уклін!

Приспів.

http://media.meta.ua/imgview.php?fid=572685

Ааааааа!!!!!!!
Чекаю - не дочекаюся!!!

Хе )))

Тут тести пройшла... прік... )))


і ще один )))


порадувало )))

ну да - троха є:...

A great year...!!!

This year will be very important for me. And this summer I try to rest as much as I can. I reed a lot, think of my future plans, listen to the music and I've just bought a videocamera - I was waiting for this for 2 years... from time to time I understand that everything I want really happens... and dreams really come true...
I must be sure in myself, because nobody else will...
Not far I understood one of the aims of my life: to remind people that they aren't evil, to speak my truth quietly and clearly and to be honest allways...

Боротьба за життя... Борьба за жизнь... Fight for the life... Ein Kampf auf Leben...

Дивовижно, як друзі цього 24-річного хлопця, що помирає від раку,
боряться за його життя! Потрібно обов"язково допомогти!
Деталі на сайті: http://www.saveandrey.com/rus/main

Коротко: У Андрія рак, неправильне лікування фактично вбило захисні
системи організму, виснажило його. Тепер допомогти може тільки операція
в Німеччині, на яку потрібно від 70000 євро.

Його друзі намагаються зібрати кошти на операцію, організовуючи
благодійні акції, поширюючи інформацію.

Андрій - реальна людина. Знайомий знайомої моєї мами.
Не залишайте це повідомлення без уваги. Найлегший спосіб перерахувати
для нього гроші - надіславши смс на номер 4445 (3 грн).
А це адреса банерів, які можна поставити на сайт, щоб хвиля пішла
далі: http://www.saveandrey.com/index.php?page=146&lang=1

Можливо, це врятує життя!

___Містер КМА___

7 березня ми провели конкурс "Містер КМА". Підготовка була дуже довга і напружені. До останнього моменту було невіомо багато чого. Але блін, як же ж усе пройшло афігенно, як усім насправді сподобалося, усі отримали купу задоволення та позитиву. Я ще мабуть довго буду відходити від цього свята... Оригінальний сайт свята - http://sk.ukma.kiev.ua/mister
а ще можна знайти деякі фото на thepathos.org в галереї та тут: http://vkontakte.ru/photos.php?act=album&id=17570076.
Як же ж афігенно!!! Ми всі просто ловили кайф від організації та від тої кількості позитиву від спілкування в оргкомітеті та з учасниками. Хлопці доклали стільки зусиль, переживань та часу. Все пройшло просто на ура! Дякуємо, вам наші дорогі містери! Дякую вам, друзі з оргкомітету за такі враження та емоції. Я просто в захваті!!!

ЕПІТАФІЯ НОВОНАРОДЖЕНОМУ... пишіть комменти...

Ти є. Ти тут. Ти щойно народився.
Прийшов до нас і став таким, як ми.
Ти знаєш нас усіх крізь свої сни.
Ти бачив нас згори й до нас спустився.

Тебе лиш хочу про одне спитати,
Але не зараз. Насолоджуйся.
Не плач, не бійся, це – твоє життя –
З тобою тінню буде існувати.

Чи знаєш, ти є гостем цього світу?
Ти – раб природи, помилка Творця,
Колючий шмат тернового вінця,
Останній подих гниючого квіту.

Ти міг не жити тут. Ти мав не жити.
Тебе ніхто ніколи не чекав,
Для всіх персоною «non grata» став.
Тебе хотіли ще в утробі вбити.

Ніхто про те, хто ти, не має й гадки,
Й куди ітимеш і куди прийдеш,
Рано чи пізно, все одно помреш.
І все одно почнеш усе спочатку.

Ти пізнаватимеш усе уперше
І ставитимеш безліч запитань.
Ти виправдаєш мізер сподівань
Й на цьому пізнання ще не завершиш.

Тобі життя поставить перешкоди,
Ти не зважатимеш, а будеш йти,
Ти будеш розвиватись і рости,
І перше, що досягнеш ти – свободи.

Купатимешся в сітях інтелекту,
Народиш ціль, плекатимеш мету,
Зануриш тіло в істину просту,
Майбутнє впишеш у свої проекти.

Ґрунтовність знань – це буде твоя зброя,
Що з самістю тебе затягне в вир.
Здоровий глузд розлиє нашатир,
Щоб ти прокинувся в собі від бою.

Ти будеш знати: ти потрібний світу,
Ти схочеш жити просто для людей,
Ти станеш новим джерелом ідей,
На небо слатимеш земні привіти...

Пізнаєш правду, а вона солодка,
Повстанеш проти злих чужих думок,
Скуштуєш ласий від добра шматок
І стане шлях до пізнання коротким.

Боротимешся сам за справедливість,
У мудрості сягнеш нових висот,
Із слова й діла зробиш бутерброд,
Здобудеш хитрість як нову властивість.

Є лиш одне, що вище над чеканням,
Що ми крізь призму майбуття несем –
Із вуст ЇЇ захоплене «Je t’aime»,
Наповнене бажанням від кохання.

І щирий погляд вглиб душі твоєї,
І відчуття тепла руки в руці,
І дотик-спалах на її щоці
Відчуєш в дусі ніжності до неї.

Лиш з нею з Абсолютом зможеш злитись,
Поняттю «Час» вона тебе навчить,
Вона тебе навчить поняттю «Мить».
Ти просто зможеш з нею залишитись.

Ти сходитимеш з розуму від неї,
Ніколи ще настільки не кохав
Вона – це мрія, що її спіймав,
Твій ангел-охоронець, твоя фея.

Ти будеш шаленіти від любові,
І чуйне «Ми» постане замість «Я».
І ти її вже, а вона – твоя...
Нове майбутнє – і закони нові.

Тепер ти інший, ти тепер Людина,
Найщасливіший, маєш ти усе.
Тепер хай Космос тебе віднесе
Туди, де шлях ти обирав єдиний.

Ти перед тим, коли на світ з’явитись
Стояв над нами і спостерігав
За рухом долі. Ти не поспішав
Одразу у життя людей спуститись.

Ти знаєш, життя – довге, Всесвіт – вічний,
Порівняно із Всесвітом воно –
Шматок від атома, що впав на дно
І в океані Світу зник велично.

Коли ти йшов, тобі дали завдання,
Ти місію тут виконати мав,
Ти вчив, ти змінював, ти надихав,
Ти гідно виправдав всі сподівання.

Але ти вимір інший міг обрати –
Ти міг і не приходити до нас,
Перетворився б в Космос чи у Час
І звідти зміг би нами керувати.

Після прожитого життя ти знаєш,
Як важко буть своїм серед чужих,
Коли ти вже чужий біля своїх
Й коли назавжди світ цей покидаєш.

Ти знаєш, що тебе завжди любили,
Ти дав щось світові, а він – тобі,
Ти досягав вершин у боротьбі,
Ви разом плакали, разом раділи...

Й моє питання мабуть стане жартом...
На нього мусиш ти відповісти.
В нас досить часу, щоб свій хрест нести!
Але чи вартий світ того? Чи варто???...

Листи...

А взагалі, я переконалася, що писати рукою - це набагато романтичніше та якось по-особливому писати листи чи будь-які записи рукою, аніж друкувати. Зараз нібито НТП пішов вперед і достатньо з"явилося всяких асьок, мессенджерів, яху, аолів, сайтів, де можна створити профайл і підтримувати зв"язки зі своїми старими друзями, однокласниками, однокурсниками і всяке тому подібне, навіть блог - це типу е-щоденник... скільки зараз всяких бізнес-програм для упорядкування свого часу, бюджету... ледь не друзів... Але оригінальні писані листи залишаються чимось особливим, таким, з чим не порівняються будь-які зручності. Можна писати свої рефлексії в блог, а можна взяти простий зошит, оформлювати його кольоровими малюнками чи просто нарисами, писати туди щось таке, що, можливо, комусь даш почитати... але це інше - коли ти то перечитуєш, у тебе в голові з"являється купа картинок, емоцій, облич, фраз, жестів, пов"язаних з тою чи іншою подією... прикольно...
от блог для мене - це місце, куди просто шось пишу, іноді навіть щось мудре, бо щодня до мене на блог заходить близько 5-10 людей (google-analytics каже так) і для них я тут пишу. Можливо, ці люди знайдуть тут для себе щось корисне, чи просто їм стане цікаво зі мною поспілкуватися... а мені завжди є що сказати людям... )))
особистий щоденник - він у мене є... я його скоро спалю. Мені неприємно читати деякі речі з тих, що там написані... шкода, насправді - цей щоденник - це подарунок моєї подруги, не знаю навіть, що з ним зробити...
книжка з віршиками - є у мене зошит, куди я завжди писала свої всякі віршики, дитячі і смішні в основному; його нізащо в житті не викину - надто багато хорошого і приємного з ним пов"язано...
друкована книжка "Три крапки" - це моя перша збірка всяких віршиків і твориків :):):) є ще кільканадцять примірників - то так, на майбутнє, хай буде :):):)
зошит з жирафками - це мені на Новий рік подарувала Аня (ми з нею разом з 1 класу :) - можливо, не всюди разом, але так нас життя постійно закидає всюди, що майже постійно ми один з одним десь близько... наприклад, зараз живемо в одній кімнаті в гуртожитку :) Ми вирішили, що ми не випадково разом, зважаючи на те, що доля нас так постійно тримає вкупі...). Цей зошит я ще не знаю, що там буду писати, але він для мене чимось дорогий. Там буду писати якісь віршики, щось цікаве - напівщоденник...
профайл vkontakte - то так, для підтримки зв"язків та самопіару :) там багато людей знайомиз і незнайомих - і воно затягує...
ЖИТТЯ - багато пам"ятаю. Моя пам"ять - це напевно найбільший збір щоденників, які я коли-небудь могла читати... блін, скільки ж я пам"ятаю... деяким людям від цього може бути погано :) але я не зла, я хороша, тому моя пам"ять нехай відображається поганими спогадами лише для мене...

короче, такі рефлексії мої не є особливо розумними, це те, що просто думається в голові, я навіть не задумуюся над особливими фразами чи словами. А от в чомусь написаному я стараюся зберегти в кожному слові його особливий та оригінальний зміст, кожна фраза означає щось інше, не існує тавтологій... і, повірте, фраз НЕ не вистачає - їх достатньо, і їх настільки багато... в нашій мові є лише 33 букви, а які шедеври з них роблять... змагатися з мистецтвом слова може лише музика - там лише 7 нот, а як вони вміють поєднуватися...
блін, життя - це казка в театрі, просто більшість людей вміє бачити лише репетиції та антракти, а під час казки вони засинають. А потім проклинають "режисера" за те, що дав їм лиху долю :):):) Не робіть так!

Новий рііік... :):):)

Ні, Новий рік не приходить швидко і непомітно... Його довго чекають, думають, де зустрічати, з ким, як... бо, як кажуть, як його проведеш - так і пройде... карочє, де і з ким і як його зустрічати - з цим проблем у мене не було. Залишалося лиш чекати і сподіватися, що новий рік буде кращий за попередній. Ага - дочекаюся... Блін... стільки проблем, хвороб, нездійсненних бажань, амбіцій. Боже, який мені треба світ для виконання всього, що хочу!...

ВСІМ ЦЬОМ!!! ВСІМ УСПІХУ І НОВИХ МОЖЛИВОСТЕЙ В НОВОМУ РОЦІ!!!

Оригінальний міні-твір на НЕоригінальну тему...

Перед вступом (точніше, я вже вступила того літа) - я знайшла в інтернеті конкурс. Можна було виграти ५ ००० грн. Ну я тіпа нічого не вграла :):):) але це вже нюанси. А от зараз захотілося цей віршик сюди написати. Там було обмеження - १०० слів :) і ще основне - вірш має бути оригінальним. Ну, напевно, кожен у це словл вкладає свій зміст... ну, я вважаю, він вийшов оригінальний, а тема-то не зовсім... "Яких цілей я бажаю досягти, отримавши вищу освіту?"... :):):) от яка тема - такий і віршик )))

Настане завтра… Час прийде

іти у світ, в майбутнє йти,

бо маю думку, що веде

мене до цілі, до мети.

Освіта? Це лиш перший крок

до світла, до прозрінь висот.

Вона – натхнення і урок,

це слова з ділом бутерброд.

Це сили мудрості політ,

це шанс пірнути в даль віків,

по собі залишити слід

у пам’яті грядущих днів.

Ґрунтовність знань наповнить вир

упевненості в боротьбі,

опустить волю в нашатир,

щоб я прокинулась в собі.

Крізь тіла і душі злиття

відчую серцем Правди дух.

Освіта – це нове життя,

це час і дія, вічний рух.

Мета моя – перемогти,

а ціль – Людиною зрости.

От так... може, когось надихне... )))

Ууу...
Да, правда, блог - саме те, що треба для висловлення своїх емоцій... і як же ж все одно, хто і що про це думає... за те, всі знають, що я жива, я вмію думати і роблю висновки......... брєд якийсь... карочє, СЕСІЯААА прийшла...

Слоники

Сниться Соні сон:

спить у Соні слон,

семеро слонів у Соні

сплять собі в солодкім сні.

Слон слону співає слово,

що слону сниться солома.

Слово слон слону сказав –

слон до столу сам сідав.

Сьоме слово слон сказав –

в сні у Соні слон стрибав.

Соня спить солодким сном

й слон собі спить зі слоном…

Не поетеса!

Я не поетеса, ні!

Просто вірші я пишу.

Хочеш, вірш складу тобі

Чи про тебе напишу:

Карі очі, мужні руки,

Твої лагідні слова,

Ніжний шепіт, тихий подих…

Я не склала це сама!

Ні! Для того, щоб писати

Вірші юні, молоді,

Треба у душі кохати,

Вірним бути. І тоді…

Ти скоріше залишися

Й поспілкуйся тет-а-тет…

Закохайся, пригорнися…

Й напиши один куплет…

Чорний механізатор...

А це мегашедевр моєї хворчості :):):)

Він зустрів її у друга,

Він побачив її вперше.

Вона в друга була друга,

А для нього стала перша.

Вона стала подарунком.

Друг забув її одразу.

Народились в них стосунки…

Тепер були вони разом.

Вона – ніжна та красива.

Він – жорстокий та потворний.

Вона – панночка примхлива.

Він – механізатор чорний.

Він привів її додому.

Він не знав, що їй казати.

Але знав: йому одному

За усе відповідати.

Він на неї подивився

І обдумав всі деталі –

Задля неї він родився!

Він вже знав, що буде далі!

Вона знала… Її доля –

Тупа штучна віртуальність.

В той момент перетворилась

Віртуальність на реальність.

Він узяв її на руки

І увів її у дію.

В неї почалися глюки…

Жити не було надії…

Він не знав, що важко стало

Їй іти по алгоритму.

Вона зупинилась й спала:

Збилась частота із ритму…

Він звірів. Вона кричала

Металевими устами.

Кілька днів – її не стало…

Як він бив її ногами!!!

Вона часто йому снилась.

Вона пішла вічно спати.

Вона в думці залишилась.

Перша материнська плата…

В.С.Брюховецькому...

Я ото згадала, як ми вітали Брюха з Днем народження... ото було харашо в ті дні... літо... сесія здана... зашибісь!!! я навіть віршик склала такий-собі символічний... от...

Він прокинувся від подиху тепла,

Що його так таємничо огортав.

Йому знов сьогодні снилася вона

Й усміхалася... чому??? Він ще не знав...

Вона знов приходить в сні і знов іде,

Залишає за собою лиш сліди.

Він не може зрозуміти, хто вона,

Та щодня її благає знов: «Прийди!»

Він готовий відавати все лиш їй,

Щоб змогти назвати Музою її,

Щоби вилився в реальність його сон,

Де він скаже їй про почуття свої...

І, о зустріч!..., що її він так чекав...

Ту, яскраво-світлу, сповнену вогнем

Він любив її завжди – він так і знав.

Переможним став останній хід конем.

Дві історії, дві долі, два життя

Тепер разом. І йому вона сама

Дала відповідь коротку, хто вона.

Ці три букви... слово... пам’ять... КМА...

от так от...

Удюдюдь :):):)

"I think a life have just begun. I think a life have just begun..." - MUSE.
As you know, life is like a zebra: white line, blach line, white line, blach line and than a great ЖОПА... :):):)

I was waiting for September very much. I had an interest about new acadeic year, new impressions. But have I just came from summer holidays - a great ЖОПА have begun...
Sometimes I think that such periods become a new type of life-going-on process... Well, I'll think about it.

International Women's Day...

Congratulations, congratulations, congratulations to each woman all over the world. Be happy! Remember what we make this world more excelent, brighter and livelier. We brings beauty into everything that is around us. We want to make everybody happy and we aim to make this world kind and pleasant for everybody. We bring new lives into this world to have something to life for and to make planet be happy... So have a rest - this is the only day of Woman... :)
Yeah... today is a great day. I'm just happy.
Yesterday I was told very nice news. Well... A few years ago my uncle told me about one internetional organization for students - AIESEC. It is non-government organizationn for young people that opens new opportunities for their potential, gives a lot of communication and also experiences. In February I visited their site in Kyiv - www.aiesec.org/ukraine/kyiv and found that there is a new recruitment to the organization. I filled the application form up and sent it. Then the first stage was over and I was invited to the interview. After the interview, yesterday the president of AIESEC in Kyiv ringed me and informed that I went through the elimination period. I was really happy. And then I was invited to the training-acuaintance_with_organization. It will be like conference or seminar. Well, I'll come back and tell about the meeting...
So I had the greatest present for the International Women's Day I've ever had :)

I hate being ill...

Last week I was ill. I had high temperature and sore throat and all the sympthoms of flu. I hate being ill. But this time it was rather funny :)
I was sitting alone at the hostel studying and having a rest. First three days I felt very bad. But then I started to get better. It was a real pleassure for me to sit at home and just do something usefull. First my friends were bringing me some medicines, some milk with honey. But then I needn't help and did everything on my own...
I learned HTML for that period. Well, it was my task from one subject, but I could do that later. Now I'm familliar with HTML, XHTML, XML, CSS, TCP/IP and some other products. I found site http://www.w3schools.com useful for studying and trying to make your own web-pages...
As you see, being ill has its disadvantages and also advantages. The worst is that I missed some periods of math and it won't be easy for me to catch up ommited material... Well, I'll try... :)

Від "до" до "до"...

Від «до» до «до»

І знов журба стрічає лихо.

Затихло все. У залі тихо.

І скрипку сум бере у руки,

сумні й веселі грає звуки…

Бемолі грає і дієзи.

На шальках зважують терези

життя душі, твоєї долі.

Куди прямуєш ти поволі?

Лишись на хвильку, зачекай,

одну ще «до» мені заграй…

Життя іде, і ти йдеш далі…

Моєї пам’яті скрижалі

закарбували злу печаль,

а ти поїхав в жовту даль.

Даль сонця, моря і тепла,

любові, радості й добра.

На сцені звуки граєш ти,

у світ ти будеш їх нести.

А за мажором йде мінор,

і чути лиш акордів хор,

що з тризвуками поміж нот

їдять музичний бутерброд.

І ноти «ре» співають в тон,

несуть мені глибокий сон…

Ти граєш сам. Чи це погано?

Загоїть це чи зробить рану?

Когось тобі не вистачає?

Мовчиш? Не знаєш? Хто ж це грає?

Хіба не ти? Не скрипка твоя?

Душа чи мрія тиха моя?

В розраді музики – зажура,

сумної пісні палітура,

глибинна чаша струнних танців,

мелодія покірних пальців.

І третя нота, нота «мі»

таємне каже щось мені…

В кутку шепоче слово «сам»

чийсь голос: «Тихо – сам, він сам».

В безмежній пам’яті моїй

живе розрухи буревій,

існує буря слів святих,

нема мелодії без них.

Мелодії розкішних дум,

які дуетом кличуть сум.

Дуетом наших берегів

зі скелями та без мостів…

Самотньо грають ноту «фа»

й повторюють якісь слова…

Ти сам. І я сама. Нікого

в полоні простору німого.

А скрипка душу вириває –

струн не шкодує, вперто грає!

І серце мов сильніше б’ється,

а сум все грає і сміється.

Із сумом граєш ти на пару

і віртуозно сиплеш кару,

пасажами вкриваєш тишу.

Я не покину зал! Не лишу!!!

Бо довге «соль» мене тримає

і з залу ще не відпускає…

Та як не боляче мені,

яким не є мій стан душі,

дослухаю я до кінця:

мене чарує гра ось ця.

Твоя це гра, остання гра,

останні наспіви добра.

Тебе востаннє бачу я,

востаннє чую твоє «ля».

Усе, усе в останній раз:

ти йдеш, бо мусиш – кличе час.

Востаннє гляну в твої очі,

у чорні очі, повні ночі.

Останній раз потисну руку

до того, як знайду розлуку.

Всі погляди твої болючі

я не забуду. Всі співучі

слова твоєї скрипки рідні

і звуки виграшу свобідні.

І чую я тривожне «сі»…

Два погляди… Рука в руці…

Не конкуренти ми, ми – друзі.

І це усе – в твоїй заслузі.

Ми ще побачимось – чекай.

І в мелодійній розраді музики, як скрипаль,

глибинну зажуру та чужу – мою гірку печаль

у кришталеві келихи ти від душі

останні «до» порозливай…

I can't live without my violine!!!

Here is ME on the photos :) ... Do you see the difference??? :D
Well...
Last Saturday I was proposed to play the violin in Kyiv Polytechnic University, being a member of their new company of folk instruments. They will perform not only folk, but also classical music, jazz...
The fact is their leader is one person, whom I know wery well. He is also from Ivano-Frankivsk. And he was a teacher of one chilren's company of folk instruments, the member of which I also was. We took part in different festivals and competitions all over the Ukraine and also in Poland. I played solo in many compositions. We were famoust in Ivano-Frankivsk region. I have a great amount of memories of the times when we all were together.
So, he asked my father about my telephone and contacted me. I was glad to hear him. We decided to meet and discuss his proposition. I haven't got much time for rehearsals, but you know, i can't live without my violine!!! My father was in Kyiv and he brought it to me. I was really happy... Now I'm getting ready for being a member of new company :) I believe, that I will be able to connect my future life with music, perhaps just a bit... but it will be so :)

At the party...

On Friday I and my friends went to the party. It was an evening-party in the national style. I enjoyed it very much. It was a real fun. Everybody was wearing national clothes, diferent national elements. The program was organized by Skrypka (the soloist of the band "Vopli Vidopljasova"). He is a real showman! He knows how to heat up the public! We were dancing and dancing all the evening. We were dancing with ukrainian music, everybody was happy and didn't want the show to be over...
There were many famous people at the party. We were communicating with different starsa and also could take photo with them. I have a photo with the popular ukrainian rap-singer Sashko Polozhynskyy (he is the soloist of the ukrainian rap-group "Tartack"). I really like his songs and he is also very interesting person.
I was very tired after the party, but I was full of emotions! I was jhust happy. Such a party was also in our Academy, but I hadn't heard anything about it before. This time it was told that the next party will be on the 23-th of March (it seems...)... I will follow the news and I won't miss such a chance to have a great rest!

а взагалі... ось оригінал :)

Життя

Та осінь швидко пролетіла,

Де була радість і тепло.

Хоч сонце так уже не гріло,

а нам все було все одно…

Й зима неначе літо була.

Любов, надія, теплота…

Якусь печаль в тобі відчула…

Ти вже не той, а я ще та!

Весна прийшла. Відлига, хмари…

Депресія… німі слова…

Брудна пора порвала пари.

Кричи! Кричи!!! Вже сліз нема!

І літня радість вітром здута…

Самотність, горе і біда…

Моя душа – моя отрута!

Таке життя… мені шкода…

Life

That autumn flew away so fast,

And it was full of joy, of heat.

The rays of hope saved our past,

We’re full of love. Thát was a deed!

Next winter like the summer was:

It had a lot of dreams and flame.

I felt some changes in your soul…

You’re different, but I’m the same!

Than came the spring with slush and clouds.

Dumb words… Depression… Evil fears…

Such dirty time… No whereabouts…

I scream! Dumb squeak… I’m out of tears…

And wind has blown summer joy…

Disaster… Loneliness… Trouble… Strike!

My soul’s my bane. I want to say:

I’m sorry… Know what life is like…

Що ми уявляємо собі, коли чуємо слово клубок? Що значить для нас це опукле слово, що має певний об’єм? Щось тепле, м’яке, грайливе, улюблене чи навпаки зле і ненависне… Людина – клубок із нитками, яким руки природи крутять навколо своєї осі, потім пускають котитися по стежці, по якій ходитимуть інші. А ми (клубочки) повинні прокладати цей шлях іншим… Людина – це легкий подих створення подоби. Хтось прямує спочатку за нашим клубочком, потім ми йому починаємо довіряти, і варто лише трохи довіритись – і предметом спілкування стає пістолет, який лише одним тиском на курок по-англійськи завершує розмову. Ми ніколи не розуміємо, чому нас зневажають, коли ми радіємо; а коли ми просто хочемо жити, нас убивають. Коли ми лише починаємо легко дихати – нам перекривають горлянку. Чому?..

Все, що є в нашому світі навколо нас – елементи нескінченної спіралі колообігу життя. Людина є лише предметом у цьому незбагненному вирі вічного двигуна пам’яті, який неначе помпа качає в наші голови спогади про минуле. Особа в цьому світі – дім, у якому прокладена темна алея до червоного світла любові. Любити – значить жити, а жити – значить бути щасливим. Ми ніколи не повинні повертатись до того, що вже минулось, до кохання, яке сухою трояндою перестало існувати і живитися з джерела повітря. Не важливо, на скільки приємними були колишні події серед тих темних алей пам’яті – вони приносять біль…

Людина – черв’ячок у спілому яблуці розуму. Вона нишпорить по ньому, шукаючи холоду та солоду. Можна зобразити цю замкнену проблему через образи, які неможливо пояснити. Людина – мисливець. Він прокидається вранці, щоб піти в ліс та відчути задоволення від усього, що є навколо. Він одного дня може проспати, але він і тоді шукатиме щастя в тому, що він не втратив – зможе насолодитися теплими хвилинами в ліжку, з якого так важко встати… А ще, коли він відчуває довгоочікуваний солодкий запах свіжого повітря, що дихає на нього антоновськими яблуками, приходить усвідомлення того, що минула гроза була не назавжди. Приємно…

Людина – річ, яка до неможливості залежить від матерії. Вона є річчю в руках речі. Це прикро. Ми ніколи не задумуємося, для чого ми живемо, і як ми повинні померти, щоб не було прикро за неприємний запах тіла, коли душа покидає його. А вона може це зробити навіть тоді, коли ви цього аж ніяк не очікуєте, наприклад одягаєте краватку. Тоді все, що протягом життя було грою, після смерті стає дійсністю. Тоді вже не важливо, в коробці з-під чого вас поховають…

Життя для декого – любов. Для того «декого» любов може бути єдиним стимулом для життя, навіть якщо вона недосяжна. Але варто лише коханій подарувати гранатовий браслет, і все може привести до смерті. Кохана може необережно смикнути за кільце, і тоді, як від граната, так і від коханої залишаться шматки нерозпізнаної матерії. Ні, це не смішно, це – трагічно. Тоді знову предметом спілкування стає пістолет… Яких тільки вчинків не робилося во ім’я кохання… І їх робили люди, адже лише вони здатні на таке…

Людина – паразит. Спочатку паразитами є всі, що навколо, але потім, коли тому, кого використовують, усе набридає – жити стає тяжче. Доводиться часто пристосовуватися до нових умов, і тоді людина починає розуміти, що вона не настільки потрібна, як їй це навіювали ті, що навколо. Тоді залишається жити самому, і після того, як ти допомагав людям, стільки разів робив комусь послугу – на тебе навіть не глянуть, бо ти комаха. Нікому не важливо, чому ти таким став? Це не покликання – це доля… Так, це страшно звучить, але інакше не буде.

Чому все так? Чому одні є одними, а інші зовсім іншими, одні живуть так, а інші зовсім інакше, одні іншим не допомагають, не розуміють, не підтримують. Але і ті, і інші в будь-якому випадку називаються ЛЮДЬМИ…

It is not easy to change something we are used to...

I had a diary. One day my mother read through it. It was awful, like someone cut your stomach... I had never believed her then before I moved. I just speak now, I don't see her often. She made THAT, it was the most offencive thing she have ever made. She just like teared away the part of me from my body... Why???
I wanted to go away. I was afraid of non-believeness. After that I changed a lot of my ideals, I had to transform into another body... but in depth... I stay the same...

А ти не губишся у бруді міського каналу?

Народжений у буднях холоду й зими

за людьми злими ти спостерігаєш,

в розчаруванні ти сидиш й чекаєш,

як глянуть в твою сторону вони.

А серце стукає ударом крові.

У бруді труб і попелі з машин

загубишся і будеш ти один:

вони усі до міста не готові.

А як залишишся в своїй норі –

то пропадеш від волі до життя.

І будеш нервуватись до зорі,

що хтось забрав у тебе майбуття.

Ти почекай ще трохи й ти поїдеш

назустріч долі, з часом в забуття.

Я не боялась...

I rarely afraid of smth. When I was going here I understood - that will be a new life. A new epoch in my history existed. And small history of every personality creates a whole history of humanity. Intrigues, defeats, victories - that is a history...
In fact I've always afraid to lose the confidence, not to realizate that I promised, to hurt smbd. These things made me afraid really, because when people think you are another from who you really are - this is the tragedy. Why do all people think so primitively? It is impossibly, that nobody believe into fairness?
Я взагалі рідко чогось боюсь. Коли їхала сюди - знала, що це буде нове життя. Почнеться нова ера у моїй історії. А маленька історія кожної людини творить загальну історію людства. Інтриги, поразки, перемоги - це ж історія...
Насправді я завжди боялась втратити довіру, не виконати обіцяного, образити когось. Ці речі змушували мене боятися насправді, адже коли люди сприймають тебе не такою, яка ти є насправді - це трагедія. Чому ж усі люди думають так примітивно? Невже ніхто справді не вірить у справедливість???

W.C.

Ти ще не свій серед чужих,

Та вже чужий серед своїх.

Ти в невагомості завис.

Ти рвався вверх, а скочив вниз.

Ти знав, чому сюди прийшов.

Шукав... шукав... та чи знайшов?

Твоя пошарпана душа

Загоїть рани у віршах...

Твої порепані думки

Ідуть робити навпаки.

Твої слова та їхня суть

Вже примітивними стають!

А натовп схиблених людей

Копає яму для ідей.

Ти вже не розумієш сам

Як внутрішній спалити хлам...

Не бійсь... живи, а не існуй!

Роби добро, люби, працюй!

Від поту праці свій рушник

Піди і викинь у смітник.

А непотрібний серцю прах

Піди й продай в універмаг...