Я не боялась...

I rarely afraid of smth. When I was going here I understood - that will be a new life. A new epoch in my history existed. And small history of every personality creates a whole history of humanity. Intrigues, defeats, victories - that is a history...
In fact I've always afraid to lose the confidence, not to realizate that I promised, to hurt smbd. These things made me afraid really, because when people think you are another from who you really are - this is the tragedy. Why do all people think so primitively? It is impossibly, that nobody believe into fairness?
Я взагалі рідко чогось боюсь. Коли їхала сюди - знала, що це буде нове життя. Почнеться нова ера у моїй історії. А маленька історія кожної людини творить загальну історію людства. Інтриги, поразки, перемоги - це ж історія...
Насправді я завжди боялась втратити довіру, не виконати обіцяного, образити когось. Ці речі змушували мене боятися насправді, адже коли люди сприймають тебе не такою, яка ти є насправді - це трагедія. Чому ж усі люди думають так примітивно? Невже ніхто справді не вірить у справедливість???

W.C.

Ти ще не свій серед чужих,

Та вже чужий серед своїх.

Ти в невагомості завис.

Ти рвався вверх, а скочив вниз.

Ти знав, чому сюди прийшов.

Шукав... шукав... та чи знайшов?

Твоя пошарпана душа

Загоїть рани у віршах...

Твої порепані думки

Ідуть робити навпаки.

Твої слова та їхня суть

Вже примітивними стають!

А натовп схиблених людей

Копає яму для ідей.

Ти вже не розумієш сам

Як внутрішній спалити хлам...

Не бійсь... живи, а не існуй!

Роби добро, люби, працюй!

Від поту праці свій рушник

Піди і викинь у смітник.

А непотрібний серцю прах

Піди й продай в універмаг...