Я ото згадала, як ми вітали Брюха з Днем народження... ото було харашо в ті дні... літо... сесія здана... зашибісь!!! я навіть віршик склала такий-собі символічний... от...
Він прокинувся від подиху тепла,
Що його так таємничо огортав.
Йому знов сьогодні снилася вона
Й усміхалася... чому??? Він ще не знав...
Вона знов приходить в сні і знов іде,
Залишає за собою лиш сліди.
Він не може зрозуміти, хто вона,
Та щодня її благає знов: «Прийди!»
Він готовий відавати все лиш їй,
Щоб змогти назвати Музою її,
Щоби вилився в реальність його сон,
Де він скаже їй про почуття свої...
І, о зустріч!..., що її він так чекав...
Ту, яскраво-світлу, сповнену вогнем
Він любив її завжди – він так і знав.
Переможним став останній хід конем.
Дві історії, дві долі, два життя
Тепер разом. І йому вона сама
Дала відповідь коротку, хто вона.
Ці три букви... слово... пам’ять... КМА...
0 comments:
Post a Comment