ЕПІТАФІЯ НОВОНАРОДЖЕНОМУ... пишіть комменти...

Ти є. Ти тут. Ти щойно народився.
Прийшов до нас і став таким, як ми.
Ти знаєш нас усіх крізь свої сни.
Ти бачив нас згори й до нас спустився.

Тебе лиш хочу про одне спитати,
Але не зараз. Насолоджуйся.
Не плач, не бійся, це – твоє життя –
З тобою тінню буде існувати.

Чи знаєш, ти є гостем цього світу?
Ти – раб природи, помилка Творця,
Колючий шмат тернового вінця,
Останній подих гниючого квіту.

Ти міг не жити тут. Ти мав не жити.
Тебе ніхто ніколи не чекав,
Для всіх персоною «non grata» став.
Тебе хотіли ще в утробі вбити.

Ніхто про те, хто ти, не має й гадки,
Й куди ітимеш і куди прийдеш,
Рано чи пізно, все одно помреш.
І все одно почнеш усе спочатку.

Ти пізнаватимеш усе уперше
І ставитимеш безліч запитань.
Ти виправдаєш мізер сподівань
Й на цьому пізнання ще не завершиш.

Тобі життя поставить перешкоди,
Ти не зважатимеш, а будеш йти,
Ти будеш розвиватись і рости,
І перше, що досягнеш ти – свободи.

Купатимешся в сітях інтелекту,
Народиш ціль, плекатимеш мету,
Зануриш тіло в істину просту,
Майбутнє впишеш у свої проекти.

Ґрунтовність знань – це буде твоя зброя,
Що з самістю тебе затягне в вир.
Здоровий глузд розлиє нашатир,
Щоб ти прокинувся в собі від бою.

Ти будеш знати: ти потрібний світу,
Ти схочеш жити просто для людей,
Ти станеш новим джерелом ідей,
На небо слатимеш земні привіти...

Пізнаєш правду, а вона солодка,
Повстанеш проти злих чужих думок,
Скуштуєш ласий від добра шматок
І стане шлях до пізнання коротким.

Боротимешся сам за справедливість,
У мудрості сягнеш нових висот,
Із слова й діла зробиш бутерброд,
Здобудеш хитрість як нову властивість.

Є лиш одне, що вище над чеканням,
Що ми крізь призму майбуття несем –
Із вуст ЇЇ захоплене «Je t’aime»,
Наповнене бажанням від кохання.

І щирий погляд вглиб душі твоєї,
І відчуття тепла руки в руці,
І дотик-спалах на її щоці
Відчуєш в дусі ніжності до неї.

Лиш з нею з Абсолютом зможеш злитись,
Поняттю «Час» вона тебе навчить,
Вона тебе навчить поняттю «Мить».
Ти просто зможеш з нею залишитись.

Ти сходитимеш з розуму від неї,
Ніколи ще настільки не кохав
Вона – це мрія, що її спіймав,
Твій ангел-охоронець, твоя фея.

Ти будеш шаленіти від любові,
І чуйне «Ми» постане замість «Я».
І ти її вже, а вона – твоя...
Нове майбутнє – і закони нові.

Тепер ти інший, ти тепер Людина,
Найщасливіший, маєш ти усе.
Тепер хай Космос тебе віднесе
Туди, де шлях ти обирав єдиний.

Ти перед тим, коли на світ з’явитись
Стояв над нами і спостерігав
За рухом долі. Ти не поспішав
Одразу у життя людей спуститись.

Ти знаєш, життя – довге, Всесвіт – вічний,
Порівняно із Всесвітом воно –
Шматок від атома, що впав на дно
І в океані Світу зник велично.

Коли ти йшов, тобі дали завдання,
Ти місію тут виконати мав,
Ти вчив, ти змінював, ти надихав,
Ти гідно виправдав всі сподівання.

Але ти вимір інший міг обрати –
Ти міг і не приходити до нас,
Перетворився б в Космос чи у Час
І звідти зміг би нами керувати.

Після прожитого життя ти знаєш,
Як важко буть своїм серед чужих,
Коли ти вже чужий біля своїх
Й коли назавжди світ цей покидаєш.

Ти знаєш, що тебе завжди любили,
Ти дав щось світові, а він – тобі,
Ти досягав вершин у боротьбі,
Ви разом плакали, разом раділи...

Й моє питання мабуть стане жартом...
На нього мусиш ти відповісти.
В нас досить часу, щоб свій хрест нести!
Але чи вартий світ того? Чи варто???...